«Горять свічки в людських долонях жовті  і білі»

 

         Напередодні дня пам’яті жертв голодомору в Україні, в районній бібліотеці для дітей була проведена година пам’яті для учнів 7 – Б класу ЗОШ № 2  з вчителем української мови та літератури  Альоною  Анатоліївною Драгуцою.

         Бібліотекар Тетяна Анатоліївна Шевченко розповіла  про штучний голодомор 1932 – 1933 років – злочин більшовицького режиму, від котрого загинули мільйони українців. У світовій історії знайдеться не так вже й багато аналогів, які за масштабом, жорстокістю, цинізмом методів здійснення і наслідками дорівнювали б українській трагедії.

         Діти Кіпняк Катерина, Слабенко Любов, Ігнатьєва Катерина, Жеребко Анастасія читали вірші про голодомор. Був показаний уривок із документального фільму «Геноцид українського народу». Лунала пісня «Свіча» Оксани Білозір. Жеребко Анастасія  зі сльозами на очах розповіла про життя свого дідуся у ті страшні роки, а також Альона Анатоліївна  згадала  про свою бабусю , яка теж зазнала голод у своєму дитинстві.  Учні  пом’янули усіх загиблих хвилиною мовчання.

         Кожен громадянин  України повинен знати масштаби цієї трагедії, внаслідок  якої  в мирний час на своїй землі загинули мученицькою смертю мільйони наших земляків, зникли з карти України сотні і тисячі сіл та хуторів. І не тільки знати і пам’ятати, а й передавати це знання своїм дітям і онукам, шанувати пам’ять загиблих, робити все можливе, аби подібні трагедії  не могли повторитися  Ніколи!

Зав. районною бібліотекою для дітей – Янішевська Л. В.

ГОЛОДОМОР: ЗАБУТТЮ НЕ ПІДЛЯГАЄ

         Історія багатостраждального українського народу перенасичена трагічними сторінками минулих століть. Проте є одна з них, яка ніколи з плином часу не буде поглинута мороком небуття. Це поезії  голодомору 1932-1933р.р. , який смертельним вихором пройшовся по  колись благодатних і родючих українських і землях і викосив майже все живе на селі. І нині, коли всі ми живемо в новому столітті і тисячолітті, витоки цієї трагедії так і не осмислені належно.

         26 листопада бібліотекарі відділу обслуговування ЦРБ підготували і провели урок пам’яті «Голодомор: забуттю не підлягає».  На цьому заході були присутні учні 10-11кл. та бібліотекар Михайлова М. М. ЗОШ № 2.

         Бібліотекарі Кожарновська Л.Б. та Павлова Л.О.  розповіли присутнім коротку історію тієї гіркої правди про голодомор і презентували відео-перегляд документальної  хронічки. Також   запалили свічу пам’яті жертв голодомору, ушанували пам’ять великомучеників нашої тяжкої історії – мільйонів українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору хвилиною мовчання. Наприкінці заходу  бібліотекар читального залу Павлова Л.О. представила книжкову виставку  «Біль , що душу рве: Голодомор – 33».

         Кажуть , що історії властиво  повторюватися. Наше завдання зробити так, щоб таких трагедій більше не було. Занадто болить і досі незгасна рана втрат, надто турбує нас запалена від спогадів пам’ять тих, що залишилися в живих. Україна і досі змиває кров наших жертв. Дуже багато лиха  кров наших жертв. Дуже багато лиха довелося витратити нашому народові.

         Невже ж він не має права на щастя ?

Зав.відділом обслуговування – Петриця Н.М.

       

 

«Наша єдність  - в мирі та злагоді»

В Степанівській бібліотеці було проведено тематичну годину «Наша єдність  - в мирі та злагоді». В бібліотеці була оформлена книжкова виставка «Багато націй є на світі, але ми всі одна сім’я». присутні на заході мали змогу ознайомитися і оглянути виставку , де були представлені книги представників різних національностей України.

         Бібліотекар розповіла присутнім про  національні меншини, які  проживають в нашому селі. Це – вірмени, болгари, роми, молдовани та інші нації та народності. Всі вони мають право користуватися своєю мовою. В статті 6 Закону України «Про національні меншини в Україні зазначено, що держава гарантує всім національним меншинам право на національно-культурну автономію. Люди, які належать до національних меншин мають можливість зберігати та розвивати свою культуру, зберігати основні елементи своєї самобутності, зокрема релігію, мову та культурну спадщину.

         Директор Степанівського Будинку культури Галина Гаврилівна Шпарталова ознайомила присутніх з національною символікою, традиціями та звичаями, національним одягом, піснями  даних національних меншин. Україна – багатонаціональна держава, але всі ми – одна сім’я і тому повинні жити в мирі і злагоді. Захід пройшов в дружній, теплій атмосфері.

Завідуюча Степанівською  бібліотекою  - Муринська О.В

«Багато націй є на світі,  але ми всі одна сім’я»

Під час осінніх канікул  Гуляївська бібліотека разом з Будинком культури провели урок національної гідності «Багато націй є на світі , але ми всі одна сім’я» з дітьми молодшого  та середнього шкільного віку.

         Особливістю  національного складу населення України є його багато національність . Наше село  не є винятком – в ньому проживають в мирі і злагоді переважно українці, потім за чисельністю – молдовани, білоруси, росіяни, греки, гагаузи. Народні традиції та звичаї завжди були духовною основою життя не лише українців, а й представників інших національностей. І кожен з нас є спадкоємцем цього великого скарбу,  продовжувачем  традицій народної культури. в чому вони полягають,  де їх витоки? Діти розповідали історії своїх сімей, як вони потрапили до нашого села, переглядами фотокартки, ділилися знаннями  національної кухні свого народу, традиціями та звичаями. 

         Бібліотекар ознайомила присутніх з матеріалами  книжкової виставки «Україна:  етнокультурна мозаїка». Були зачитані деякі прислів’я та приказки народів світу, гуморески болгарських та українських письменників. І на завершення заходу прозвучала пісня  «Україна – це ми « у запису.

Завідуюча Гуляївською бібліотекою – Павленко А.П.

Мова – це наша національна спадщина. З нею ми не розлучаємося протягом  усього життя. Ми спілкуємося один з одним: розмовляємо, пишемо листи, читаємо книжки, дивимося телевізор, слухаємо радіо.

         День української писемності та мови в Петрівській сільській бібліотеці провели вчитель української мови та літератури  Мазур Інна Василівна та авторка цих рядків. Задушевно діти прочитали вірші про мову (Гончаренко Рима, Говдя Світлана, Тросян Анна, Лунгова Надія). Як виникли наші літери? Про це  розповіла бібліотекар.

         Дві команди «Мовознавці» та «Любителі мови» змагалися між собою. За допомогою конкурсів визначили кращих знавців  української мови. За підсумками журі  перемогла команда «Любителі мови». До цієї дати оформлена книжкова виставка «Перлини народної мудрості». Учні 8-9 класів виготовили власноруч два плакати, намалювали чотири ребуса.

         Захід  організований для присутніх допоміг переконатися в словах відданого українського педагога В. Сухомлинського про те, що словом можна вбити й оживити , поранити й вилікувати тривогу і безнадію і одухотворити , викликати посмішку і сльози , надихнути працю і скувати сили і душі.

Завідуюча Петрівською бібліотекою – Корнєєва Т.Ф.

«Людина починається з добра»

16 листопада 2015 року у читальному залі ЦРБ до Міжнародного Дня толерантності відбувся інтерактивний захід «Людина починається з добра», який провели бібліотекарі Павлова Л. О. та Шубська І. П. До бібліотеки були запрошені учні 10-А класу та вчитель-психолог Парасюк О. С. ЗОШ № 3.

         Захід проходив з метою: залучення молоді до спільного обговорення проблеми толерантності у світі; виховання толерантного ставлення один до одного; популяризації книжкових фондів бібліотеки відповідної тематики. Також для присутніх було запропоновано скласти квітку толерантності, взяти участь у конкурсах «Комплімент» та  «Конверт». Під час заходу юні читачі мали змогу переглянути  відео-ролики  «Ми різні, але ми разом», «Сліпий».

Усі люди є різними за походженням, віросповіданням, кольором шкіри та національністю, проте всіх об'єднує право людини на гідне людське життя. Саме проведення заходу у формі «живої бібліотеки» руйнує бар'єри та стереотипне уявлення, долає нерозуміння та упереджене ставлення, а отже, формує толерантне відношення до різноманіття та слугує інструментом протидії ксенофобії та расизму.

Декларація принципів терпимості ЮНЕСКО зазначає: « Толерантність означає бути вільним щодо своїх переконань та приймати переконання інших». Серед запропонованих засобів існує одна головна рекомендація: «Молодь повинна навчитись вирішувати конфлікти без жорстокості, усвідомлювати, що інші люди такі ж, як і кожен з нас.»

Бути толерантним, за тлумачним словником, означає бути поблажливим, терпимим до чиїхось думок, поглядів, вірувань тощо. Бернард Шоу писав: «Тепер коли ми навчилися літати по повітрю, як птахи, плавати під водою, як риби, нам не вистачає одного: навчитися жити на Землі , як люди».

Стосунки з сусідами, із знайомими, приятелями вимагають взаємоповаги, якщо не любові, то симпатії. Тому якщо ми хочемо щасливого життя, встановлення між людьми добрих стосунків, ми повинні вчитися їх налагоджувати й підтримувати, ми повинні бути терпимими до думок та вчинків інших людей.

Завідуюча  відділом обслуговування

Петриця Н. М.

    

                                 «Україна читає дітям»

         Національна програма «Україна читає дітям» проводиться в районній бібліотеці для дітей з 2010 року по теперішній час. Головна ідея програми полягає в тому, що відомі, талановиті люди нашого міста письменники, поети, представники різних гілок влади – спілкувалися з читачами – дітьми усі ці роки,розповідали про роль книги у їхньому житті.

         Ділилися спогадами та враженнями творів, або героїв, які вплинули на їхній життєвий вибір. Нещодавно працівники районної бібліотеки для дітей запросили відому, талановиту поетесу нашого міста, ветерана бібліотечної справи Валентину Василівну Донцову. На зустріч з учнями 7 – Б класу  ЗОШ №3 з вчителем української мови та літератури Тетяною Григорівною Савіною. Діти з великим задоволенням слухали уривок поеми  Шевченко Т. Г. «Катерина»  улюбленого з дитинства твору поетеси. Емоційно, з захватом зі сльозами на очах Валентина Василівна передала почуття героїні твору.

         Поетеса розповіла про своє нелегке дитинство, життєвий шлях, а також ознайомила дітей зі своєю творчістю. Учні з захопленням слухали як гарно декламувала свої твори запрошена, як тільки вміє вона. Бондар Вікторія подарувала малюнки  творів Шевченка Т. Г. і подякувала поетеси за її творчість. Щербата Ніна прочитала твір «Дженніфер»  який написала сама, та отримала похвалу від нашої гості. Тетяна Григорівна разом з учнями подякували бібліотекарям за організацію цікавого заходу, а також з теплими словами  вдячності побажали письменниці  довгих років життя, та натхнення  у творчій праці.

Зав. районною бібліотекою для дітей-

Л. В. Янішевська

НАРОДНО-ПІСЕННІ СКАРБИ УКРАЇНИ

А ПІСНЯ – ЦЕ ДУША.

З УСІХ ПОТРЕБ ПОТРЕБА.

ЛИШ ПІСНЯ В СЕРЦІ ШИРИТЬ МЕЖІ НЕБА

НА КРИЛАХ СОНЦЯ СЯЙВО ЇЙ ЛИША.

ЧИМ ГЛИБША ПІСНЯ, ТИМ ЯСНІШ ДУША.

                                          Іван Драч

Ми всі - представники  великої родини нашої матері – Батьківщини. Родина до родини - то і є народ, то і є наша Україна.

Могутня ріка бере силу з маленьких джерел, так і наша культура збагачується за рахунок родинної історичної спадщини – української пісні. Яке це диво – українська пісня!  Вона – одна із святинь нашого народу, його найцінніший духовний скарб,  краса і гордість. Пісня завжди йде поруч з людиною. В години радості й смутку вона висловлює в піснях свої почуття, переживання. 

Так і народ виспівує в думах, баладах, піснях свою історію, свою душу.  Народні пісні такі ж багаті , як і українська душа -  ніжна і щира. Відкриті українці завжди намагались якось виразити себе, розповісти те, що хвилює, а допомагають їм у цьому пісні.

 Виховувати любов і пошану до народних традицій та звичаїв, необхідність зберігання та передавання їх наступним поколінням, розвиток творчих здібностей кожної дитини - цю мету перед собою поставили бібліотекарі районної бібліотеки Кожарновська Людмила Борисівна та Павлова Лариса Олексіївна .  

Вчитель історії Бойко Михайло Петрович та учні10-го класу ЗОШ №1 мали змогу ознайомитись з історією української народної пісні, але і прослухали такі пісні як :«При долині кущ калини»; «Цвіте терен»; «Плакуча гітара»; «Ой чиє то жито»; «Перелаз»; «Несе Галя воду»; «Їхав козак за Дунай»; «Мамина коса»; «Ой у Вишневому саду»; «Ой не світи місяченько»; «Розпрягайте хлопці коней» та інші. Біблітекарям  було дуже приємно, що діти підспівували майже всі пісні. Також бібліотекарем Кожарновською Л.Б. була представлена книжкова виставка «Пісня – душа народу», яка набула особливої уваги всіх присутніх.

Пісня залишається з нами, як вірний товариш. Тож любімо свою Батьківщину, її чарівну мову та дзвінкоголосу українську пісню, продовжуймо традиції і обряди нашого народу, зберігаймо і поповнюймо творчу спадщину України.

 

Завідуюча відділом обслуговування

Петриця Надія Миколаївна

                           «Чи добре я знаю свою мову»

         День Української  писемності та мови шанує кожна свідома людина,яка прагне досконально знати свою історію, мову, культуру. Мова - це стежина, яка поєднує минуле із сучасним, відкриває шлях у майбутнє. Людина яка досконально володіє рідною мовою, має під ногами твердий ґрунт, вона впевнена в собі, несе високу культуру і має надійне майбутнє.

         І тому сьогодні вшановуючи рідну мову, слово, книгу, районна бібліотека для дітей провела мовний турнір «Чи добре я знаю свою мову?»  для учнів 5-А, 5-Б класів ЗОШ № 2 з вчителем мови та літератури Альоною  Анатолівною Драгуцою, з класним керівником вчителем іноземної мови Оленою Олександрівною Щербиною. Турнір проводила бібліотекар Тетяна Анатоліївна Шевченко. Діти були активними, відповідали на запитання кмітливості, розуму, вміння влучно грамотно висловлюватися. Показали красу і багатство української мови юні поети: Драгуца Світлана, Ляшик Ганна читали свої вірші, Донцова Софія читала вірш своєї бабусі - Донцової  Валентини Василівни. Полуектов Микита читав вірш нашої землячки Богуславської Людмили Ігорівни. Іванішина Валерія, Придіус Єлизавета, Кушнірова Валерія, Мужила Валерія читали вірші українських поетів про мову.

         Мова - велике багатство, яке треба усім нам берегти і примножувати. Спілкуючись з дітьми, ми переконалися що наше майбутнє покоління любить, знає, і шанує нашу рідну мову.

Зав. ДРБ- Янішевська Л. В.

НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ НАШОГО КРАЮ

         Під таким гаслом  була проведена виховна година в Петрівській  сільській бібліотеці, яку підготували завідуюча бібліотекою Корнєєва Тетяна Федорівна  та завідуюча клубом Кравчук Людмила Павлівна .

         В нашому селі проживають: українці, росіяни, болгари, вірмени, молдовани, білоруси.

         Молодь, яка була запрошена на цей захід , із задоволенням  слухали розповіді ведучих про права, історію та культуру цих націй. В цей день лунали пісні у виконанні учасників художньої самодіяльності.

                                      Завідуюча Петрівською бібліотекою –Корнєєва Т.Ф.

Андрей Шептицький – Пастир, який творив націю

         Першого листопада Українська Греко-Католицька Церква вшановує пам’ять Великого Митрополита, одного з найдостойніших вихідців з Василіянського Чину – Андрея Шептицького.

         Родина Шептицьких походить від старовинного українського роду, знаного вже у XIII ст. на Галицькій Русі. В 1284 році князь галицько-київський Лев Данилович надав їм маєтності в перемишльській землі, де вони заложили посілості „Шептиці” i отримали графський титул, з печаткою та власним гербом „Шептицькі” . Під кінець XVI ст. частина роду сполонізувалася; одна його вітка залишилася при східнім обряді, a друга перейшла на латинський . Родина Шептицьких дала п’ять єпископів східного обряду .

         П’ятий з черги єпископ з родини Шептицьких, Андрей, митрополит львівський східного обряду, син графа Івана Шептицького, посла на Сейм, і Софії Фредрів (дочки відомого польського комедіографа), народився 29 липня 1865 року в Прилбичах біля Яворова як третій син в родині. Охрещений 9 серпня цього самого року о. прелатом Мартином Узарським, латинським парохом Брухналя, i oтримав ім’я Роман Олександр Марія, а вживане пізніше ім’я Андрей отримав у монашестві . Перше Святе Причастя Роман прийняв у Львові в костелі ОО. Бернардинів у 1876 рoці, a тайну миропомазання у Кракові в 1879 році з рук архієпископа A. Дунаєвськoго . Рoмaн Шептицький мав шестеро братів, з котрих два померли в дитячому віці .

         Перші роки свого життя Роман провів у родинному домі у Прилбичах. В 1875 році розпочав навчання в гімназії. Матеріал перших чотирьох класів опанував приватно вдома, а екзамени здавав у польській гімназії у Львові. П’ятий клас гімназії розпочав уже як звичайний учень у вересні1879 року в Кракові. Дня 11 червня 1883 року склав з відзнакою екзамен зрілості . По складенні матури Роман Шептицький разом з батьком відвідав Унів, Палац Митрополитів — колишній монастир ОО. Василіан, де знаходилися пам’ятки по Шептицьких. Про їх діяльність батько не раз оповідав Романові і під впливом цих оповідань в нього зродилося прагнення повороту до народної традиції предків .

         В домі Шептицьких у Прилбичах панував дух побожності. Цей дух проявлявся вже в хлоп’ячих літах малого Романа, котрий охоче молився, побожно прислуговував до св. Літургії і приступав до святих тайн . Софія Шептицька надавала великого значення католицькому вихованню своїх синів. Тому особисто вчила дітей катехизму і часто розмовляла з ними на релігійні теми. Коли Роман навчився писати, то на картках паперу писав і сам укладав молитви і розважання на вервиці . Роман Шептицький від ранньої молодості виявляв ознаки священичого покликання. Починаючи дев’ятий рік життя, вперше сказав матері, що хоче стати священиком. Цей його намір зміцнювався в часі навчання в гімназії, коли не раз говорив, що буде греко-католицьким священиком .
         В домі Шептицьких у Кракові часто бували найвизначніші польські Єзуїти, такі як історик Владислав Заленський, філософ Мар’ян Моравський, Каспер Щепковський, Генрик Яцковський та інші, котрі пізніше проводили реформу ОО. Василіян. Без сумніву ці зустрічі мали також вплив на священиче покликання Романа і рівночасно впливали на його гомілетичну формацію .

Вже в юному віці він виявляв великі ораторські здібності. Софія Шептицька згадує про те, як одного разу Роман говорив їй про догму Спільноти Святих: „Чи Мама коли-небудь задумувались над догмою Спільноти Святих? Це ж прегарна догма! Коли думаємо про неї, не відчуваємо самотності. Чи Ви, Мамочко, охоплюєте думкою, яке значення має молитва, що її відмовляємо на оцих могилках?” . З часом священиче покликання розвинулося в юнака до монашого покликання, і коли намір вступу до монастиря був уже ясний і рішучий, він виявив його батькам. Батько Романа хотів переконатися в автентичності покликання сина, тому не дозволив йому вступити до монастиря доти, поки не відбуде військову службу та не закінчить студії. Бажанням батька було, щоби молодий і талановитий син по закінченню студій розпочав урядову кар’єру в державній австрійській адміністрації .

         Восени 1883 року Роман Шептицький розпочав військову службу в полку Уланів у Кракові, але вже в січні захворів на тяжку скарлатину і був звільнений із служби . В часі військової служби Роман записався на правничі студії у Ягеллонському Університеті. На третьому році студій перенісся до Вроцлава, де був одним з найкращих студентів. Четвертий i п’ятий рік студій Роман закінчував знову в Кракові . В 1884 році разом з своїми приятелями створив товариство Гозія „Societas Hosiana” для католицької молоді . Два роки пізніше Роман почав згуртовувати біля себе університетську молодь, котра збиралася в нього в домі кожної середи. Збиралися там і молодші i найстарші, a навіть долучалися до них такі авторитети, як o. Мар’ян Моравський i o. Євстахій Скороховський, ні в чому не обмежуючи молодших в їхніх дискусіях. „Коли дискусії — згадує Софія Шептицька — ставали іноді чимраз гарячіші, я чула не раз із моєї кімнати, як одне слово Романа втихомирювало запальні уми. Коли він промовляв, усі присутні слухали його уважно, а в кімнаті панувала повна тиша. Коли ж хтось опонував йому, що рідко траплялося, то завжди лише притишеним голосом і в поважному тоні” . Ці зустрічі, без сумніву, також мали великий вплив на майбутню проповідницьку формацію Романa Шептицького.

         В липні 1885 року молодий Шептицький брав участь в урочистих святкуваннях св. Кирила i Методія у Велеграді на Моравах. Цього ж року в Кракові він заприязнився з братом Альбертом (Адамом) Хмельовським. Під час перебування в Римі в квітні i травні 1886 року зустрівся з o. Петром Семененком — засновником згромадження Воскресінців. Познайомився з кардиналами Володимиром Чацьким i Мечиславом Ледуховским а також з архієпископом Йосифом Сембратовичем, греко-католицьким львівським митрополитом. Заприязнився також з о. Владиславом Заленським — майбутнім латинським патріархом Антіохії і о. Raffaelo Merry del Val, котрий став кардиналом i ватиканським секретарем стану. В листопаді і грудні 1887 року Роман Шептицький подорожував дo Києва, Москви, Вільна, Варшави і Ченстохови .

         В Києві Роман потрапив у середовище народно-української інтелігенції, і дуже велике враження справили на нього Володимир Б. Антонович, професор історії Київського Університету, а також молодий Микола Грушевський — двоє відомих українських діячів . У квітні 1888 року Роман повернувся на Факультет Права Ягеллонського Університету, де 19 травня того ж року здобув ступінь доктора. В роках 1889 i 1890 продовжував далі студії правничі і філософічні студії в Мюнхені і в Відні . Дня 24 березня в 1888 році Роман разом з матір’ю i наймолодшим братом Леоном був прийнятий на приватній аудієнції у папи Левa XIII, котрий уділив йому дозволу зміни обряду з римо-католицького на греко-католицький .

         По поверненні до краю, 2 червня 1888 року, Роман Шептицький вступив до новіціяту OO. Василіан в Добромилі, а 1 липня 1888 року, під час облечин прийняв монаше ім’я Андрей . Пo складенні перших монаших обітів 13 серпня 1889 року бр. Андрей дo кінця шкільного року 1889/90 перебував в Добромилі під керівництвом о. Каспера Щепковського. Відмежований від старших ченців, а також від новиків, дотримувався звичайного монастирського порядку, не занедбуючи властивих собі практик покори i скромності. В тім часі студіював також теорію красномовства, застосовуючи її під час різних монастирських урочистостей i виступів, що без сумніву мало вплив на його пізніше добре приготування гомілетичне .

         В 1890–1891 роках, разом з іншими василіанами, бр. Андрей продовжував теологічні студії під опікою Єзуїтів у Кракові. 22 серпня 1892 року склав урочисті монаші обіти в монастирі OO. Василіан в Кристинополі, де 11 листопада цього ж року отримав священичі свячення з рук єпископа Юліана Пелеша перемишльського ординарія греко-католицького обряду . Завдяки незвичайним здібностям розуму і серця, незабаром став настоятелем новіціяту OO. Василіан в Добромилі і ректором василіанських місій в східній Галичині . В 1896 році був ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові, a в 1898 році професором моральної i догматичної теології в Кристинопільському монастирі.

         У віці 34 років о. Андрей Шептицький був покликаний на єпископську греко-католицьку столицю в Станіславові. Єпископське свячення відбулося 17 вересня 1899 році у Львові, в кафедральному соборі св. Юра з рук нового митрополита Юліана Куїловського . Відразу по єпископських свяченнях владика Андрей енергійно взявся за моральну віднову своєї єпархії. Запровадив також багато організаційних змін з метою віднови Греко-католицької Церкви на своїм терені. Візитував парафії від Буковини аж по Закарпаття. Побудував нові духовні семінарії в Станіславові та передав катедральній парафії свою цінну бібліотеку .

         17 грудня 1900 року папа Лев XIII номінував єпископа Андрея Шептицького Митрополитом Галицьким, архієпископом Львівським, i єпископом Кам’янецько-Подільським. Урочисте введення на митрополичий престол до катедри св. Юра у Львові відбулося 17 січня 1901 року. З катедральним собором св. Юра Митрополит був пов’язаний протягом 44 років — до кінця свого життя .

         Зверхником Церкви українських католиків став 35-літній видатний інтелектуал, котрий відзначався величезними знаннями в галузі права, філософії тa історії, володіючи дев’ятьма мовами: польською, українською, церковнослов’янською, французькою, німецькою, англійською, грецькою, латинською i гебрейською . З перших хвилин прийняття своїх нових обов’язків архієпископ Шептицький найперше зацікавився Львівською Духовною Семінарією, в котрій в тому часі навчалися семінаристи з трьох галицьких єпархій. В цій Семінарії митрополит Андрей бував частим гостем. Спілкувався з настоятелями, виголошував конференції для семінаристів, розмовляв з ними з кожним особисто. Шукав між ними здібних i готових виїхати на вищі студії до Риму, Відня, Інсбрука i Фрайбурґа в Швейцарії . Вже в першім десятиріччі своєї митрополичої служби мав молодих священиків, вишколених у закордонних університетах, котрих міг призначати на найважливіші посади в єпархії. Також сприяв ідеї створення окремих семінарій для Станіславівської єпархії в 1906 році і перемишльської в 1907 році .

         Початок XX століття був періодом інтенсивної душпастирської i проповідницької діяльності галицького Митрополита. З цього часу походять багато його пастирських листів, які є свідченням незвичайної його проповідницької діяльності та гомілетичних здібностей. Також в цьому періоді митрополит Андрей став меценатом мистецтва, заснував Народний Музей у Львові . В 1907 році галицький Митрополит отримав від Святішого Отця Пія X уповноваження i благословення на апостольсько-місіонерську діяльність серед православного населення на теренах, що були віддані під російське панування та в самій Росії. . В 1907–1909 роках Митрополит був провідником Першого i Другого Екуменічного Конгресу у Велеграді .

         Друга половина XIX століття поставила перед Греко-католицькою Церквою нові завдання. Внаслідок великої хвилі еміграції з Галичини в кінці XIX століття до Канади, Сполучених Штатів i Південної Америки багато греко-католиків були позбавлені душпастирської опіки. Не було там парафій ані ієрархії Греко-католицької Церкви. В 1910 році митрополит Андрей перший раз вибрався за океан, до Канади, на світовий Євхаристійний Конгрес в Монреалі. Ця подорож мала ще одну мету: Митрополит хотів ближче приглянутися до життя емігрантів і пізнати їх потреби. Емігранти всюди дуже сердечно його вітали, з відстані кілька десятків миль приїжджали до місця, де появлявся Митрополит. Чужоземці, особливо французи, захоплювалися Шептицьким, його особою i проповідями на гарній французькій мові .

         Митрополит Андрей Шептицький, як було вже вище зазначено, провадив також пожвавлену душпастирську діяльність на теренах царської Росії. В 1911 році отримав каплицю для греко-католиків в Петербурзі. В 1913–1914 роках видавав місячник російською мовою „Слово Истины” . Іншим важливим елементом душпастирської діяльності Шептицького перед вибухом першої світової війни було прагнення дo зміцнення позицій Греко-католицької Церкви. Після окупації Львова, вже в першу неділю 6 вересня 1914 року, царськими військами Митрополит виголосив у церкві Успіння Пресвятої Діви Марії проповідь, в котрій закликав народ, щоби вірно тримався своєї Церкви, i заявив, що він сам є готовий на всяку жертву . За виголошення цієї проповіді був заарештований i вивезений до Києва, а пізніше до Нижнього Новгорода i в кінці до Курська — де був ув’язненим. В березні 1917 року був звільнений рішенням Тимчасового Уряду. По звільненні Митрополит відбув подорож до Москви, Петербурга і Києва. Керував Синодом Російської Греко-католицької Церкви, для якої призначив екзарха o. Леоніда Фьодорова . По невдалій спробі добратися до Ватикану у вересні 1917 року повернувся до Львова .

         Під час вибуху збройного польсько-українського конфлікту в червні 1919 року митрополит Шептицький зважився на переговори з польським провідником Юзефом Пілсудським, котрий прибув до Львова. До зустрічі не дійшло, тому що за наказом генерала Розвадовського Митрополит перебував під домашнім арештом. Цей факт мав характер державного перевороту і дуже несприятливо вплинув на майбутню форму польсько-українських стосунків на терені Галичини. В 1921–1923 роках митрополит Андрей відбув чергову подорож за океан. У західній півкулі візитував греко-католицькі парафії в Канаді, Аргентині, Бразилії i США. Подорожував також по Західній Європі, одночасно обговорюючи питання майбутньої української державності .

По поверненні до Львова митрополит Шептицький розгорнув широку християнсько-суспільну i харитативну діяльність серед українського народу. В своїх проповідях та публікаціях пропагував засади суспільної науки Церкви. В численних пастирських листах, в часописах та конференціях остерігав перед небезпекою комунізму і атеїзму.

         Галицький Митрополит також брав активну участь у міжнародних зустрічах на користь єдності Церков. В 1925 році в Малінес (Бельгія) на європейському семінарі наук виголосив реферат під назвою „Психологія Унії” . Жваво цікавився Велеградськими Конгресами, але з огляду на здоров’я по війні брав участь тільки в п’ятім конгресі 1927 року . Однак в цьому періоді свого життя Митрополит дуже багато зробив для зміцнення Греко-католицької Церкви. Заснував Теологічне Наукове Товариство, візитував на Підкарпатській Україні і в Словаччині греко-католицькі єпархії, a в 1928 році заснував греко-католицьку Теологічну Академію у Львові. Під його патронатом в 1933 році відбулася стотисячна зустріч молоді під гаслом „Українська Молодь Христові” .

         Період II світової війни був нечувано трудний для Греко-католицької Церкви. У вересні 1939 року митрополит Андрей заохочував духовенство до праці на території Радянського Союзу. Видав наказ священикам не залишати церковних резиденцій, вимагав виконання своїх наказів . В 1941 році видав відозву, в якій вітав німецькі загони, котрі входили на територію Галичини. Тоді ще Митрополит не знав багато про гітлеризм, a сподівався, що німці переможуть Радянський Союз, і спричиняться до віднови української держави. Однак швидко зрозумів свою помилку і в листі до папи Пія XII писав: „Сьогодні майже цілий край є згідний щодо цього, що влада німецька є зла, правдиво диявольська, i то в мірі, мабуть, ще вищій ніж влада більшовицька”. Вже в грудні 1941 року митрополит Шептицький осудив систему влади, незгідної з християнськими засадами. В листопаді 1942 року видав пастирський лист „Не вбивай”, засуджуючи братовбивчі війни і вбивства українців, поляків і євреїв .

         Львівський Митрополит цілим своїм авторитетом виступав проти братовбивчих польсько-українських битв. Закликав до примирення в ім’я дотримання етики і моральності християнської цивілізації, справи і почуття національної гідності українців. Був одним з найважливіших інспіраторів українсько-польських переговорів в 1942–1944 роках . В період II світової війни драматично посилився польсько-український конфлікт i перед смертю Митрополит мусив бути свідком тих подій, котрі відбувалися по-іншому, ніж він того прагнув, і котрі були цілком незгідні з тим, чого через ціле своє життя навчав.

         Митрополит Андрей Шептицький помер у Святоюрськім палаці 1 листопада 1944 року i був похований у крипті катедри св. Юра у Львові .

         З вищесказаного виникає, що митрополит Шептицький був дуже добре приготовлений до своєї діяльності і до ролі, котру відіграв як проповідник і автор пастирських листів. Виростав у побожній католицькій родині, в якій отримав ґрунтовне релігійне виховання. До цього ще долучилися монаша формація і глибоке аскетичне життя, а також солідні філософічно-теологічні студії. Все це взяте разом давало йому знамените приготування до діяльності i проповідницької творчості та до гідного душпастирського служіння, а особливо до — турботливої опіки над своїми священиками. Виявом цієї його турботи є пастирські листи, котрими будемо займатися в наступних розділах.

            По Березівській ЦБС до 150-річчя з дня народження митрополита Української Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького проведені наступні заходи: історична година «Від монаха до Митрополита», година спілкувань «Митрополит Шептицький і українська культура», круглий стіл «Митрополит. Політик. Меценат», бесіда-роздум «Покинути все і піти за Господом.», година спілкувань «Велична постать нашої культури», історичне досьє «Той, хто бажав Україні добра», година духовності «Він вірив у людей, у їх прозріння».

Директор Березівської ЦБС-

Павленко К. А.

                          Зустріч з першокласниками

         Ляльковий театр «Буратіно» працює багато років при районній бібліотеці для дітей. На теперішній час під керівництвом Ірини Олександрівни Вольф.

         Нещодавно на базі Березівської ЗОШ № 3 молодшим школярам були показані казки-вистави, бібліотечний урок «Знайомство з бібліотекою». Пыд час вистав роз’яснювали учням, що таке бібліотека, про правила поведінки в бібліотеці, як поводитися з книгами, що таке читацький формуляр.

          Наші артисти Чабанова Ксенія, Пастушенко Валерія, Білоус Дар’я  разом зі своїми героями казок висміювали  хитрість, жадібність, ледарство. Малечі також показали казки, з героїв яких слід брати приклад: за їх працьовитість, щедрість, доброту. Після перегляду вистав діти поділилися своїми враженнями та відповідали на запитання  вікторини «Сторінками улюблених казок». Бурними оваціями діти вітали артистів лялькового театру та дякували за цікавий захід.

                                                 Завідуюча ДРБ – Янішевська Л. В.

БАГАТОНАЦІОНАЛЬНА КРАЇНА – УКРАЇНА

         В Ульянівській бібліотеці разом з сільським клубом був проведений захід на тему: «Багатонаціональна єдина країна – Україна»

         Бібліотекар розповіла про національні меншини на Одещині та в нашому  районі. Це – чехи, болгари, німці, гагаузи, роми, молдовани, вірмени та інші нації та народності.

         Зав. с/клубом Івановська М.М.  ознайомила присутніх з історією , культурою та традиціями деяких народів: болгарів, молдованів, гагаузів,  та інших. Кожен житель повинен знати , як жили діди та прадіди , берегти, шанувати їх традиції та відроджувати свої. А держава законодавчо забезпечує свої права для національних меншин користуватися своєю мовою, культурою, право на гідне існування.

Завідуюча  Ульянівською бібліотекою  - Коржевська О.А. 

ЦВІТЕШ ТИ ПИШНО, ЗЕМЛЕ МОЯ МИЛА

         «Ти – не окраїна,

             Ти – Україна»

         13 жовтня в Зброжківському с/клубі було організоване і проведене свято до Дня Захисника України, також до Дня Українського Козацтва та Покрови Пресвятої Богородиці.

         Ведучі свята Караман Ауріка,  Циганкова Світлана розповіли історію виникнення  свята Покрови. Для нас українців, це свято християнське і національне, воно символізує зв’язок поколінь, невмирущість героїчних традицій нашого народу. Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали  свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту та отримало другу назву – Козацька Покрова.

         Під звуки урочистого козацького гімну на свято завітали маленькі козачата: Максим Каракоша, Іра Циганкова, Катерина Руденко, Дмитро Караман, Мар’яна Ворона, Альбіна Марчук, Анжеліка Циганкова, Максим Корженко. Вони декламували вірші та змагались між собою.

         Зі словами шани та подяки звернулись до захисників Батьківщини молоде покоління: учасники художньої самодіяльності Межуровська Анастасія, Дінчева Аліна, Каракоша Ганна.

         Завідуюча бібліотекою Караман Тетяна  запропонувала вшанувати  світлу  пам’ять тих, хто загинув, віддавши  життя для перемоги,  скорботною хвилиною мовчання, а у  виконанні зав. клубом Галина Войтенко  пролунала пісня «Свіча».

         В кінці свята всі учасники художньої самодіяльності  вийшли на сцену  тримаючи свічки в руках, а Караман Ауріка прочитала «Молитву за Україну».

         На протязі всього дійства линули пісні у виконанні Циганкової  Світлани та вокального ансамблю «Калинонька».

Завідуюча Зброжківським клубом – Галина Войтенко 

НА СТОРОЖІ МИРУ

         14 жовтня в Ряснопільському БК відбувся тематичний захід присвячений Дню захисника України  під цією назвою.

         Захід підготували художній керівник Попик І. Г. та бібліотекар Біднюк О. В.

         На свято були запрошені учасники  бойових дій в зоні АТО і солдати першої мобілізації, які захищали кордони нашої області. А також не забули запросити і сивочолого  ветерана ВВв Долгошею І. І..

         Сільський голова В. М. Вірич привітав гостей та всіх присутніх с святом захисника України, святом Покрови та з святом з святом українського козацтва. А потім В. М. Вірич вручив почесним гостям скоромні подарунки. Учасників бойових дій також привітав депутат районної ради Хачатрян К.А.

         Хвилиною мовчання вшанували  пам’ять за загиблими. Продовжив свято змістовний виступ художньої самодіяльності  Будинку культури. В фойє БК бібліотекарем О. В. Біднюк було оформлено  книжкову виставку «Козацькому роду нема переводу». А також гості свята мали можливість оглянути виставку гуртка «Умілі рученята».

         Ми, працівники культури  та сільські аматори висловлюємо щиру подяку Запорожану А. О. та Хачатряну К. А. за те, що вони  придбали для Будинку культури ноутбук. Дякуємо за подарунок, за небайдужість до потреб молоді села.

Художній керівник Ряснопільського БК – Попик І.Г.

                   Доти буде Україна – поки будуть козаки

       Часи козацтва – частина героїчного минулого українського народу. Козак в Україні став синонімом лицарської доблесті й благородства. Козацька слава долинула до нас через віки,отож єдиним свідчення існування перших козацьких загонів є описи літописців, а також вражених, зачарованих мандрівників. Про них написано багато наукових книжок,цікавих романів, знято фільмів.

     До Дня українського козацтва в районній бібліотеці для дітей проведена історична година. Бібліотекар Тетяна Анатоліївна Шевченко розповіла учням 7-Б класу ЗОШ№2 з вчителем історії

Зоєю  Василівною Чумак та шкільним бібліотекарем Марією Михайлівною Михайловою про славетні бої і походи козаків, про їх сміливість відвагу й винахідливість. Козаки були неперевершеними майстрами військової справи свого часу. Прославили козацтво хоробрі, талановиті ватажки: Дмитро Вишневецький, Іван Свірговський,Богдан Хмельницький, Семен Палій, Олекса Довбуш, Устим Кармелюк,Іван Сірко. Слава про волелюбних,українських предків, несхитної волі  живе і донині. Був показаний уривок документального фільму «Сірко. На сторожі віри.» про легенди життя кошового отамана Івана Сірко дуже зацікавив дітей, які ставили питання: «А що було далі?»

      Учні Шведа Максим, Ніколаєва Аліна, Хачатрнян Цовінар, Жеребко Анастасія читали вірші про козаків, лунали пісні тих часів. Юні громадяни України мають всі підстави пишатися героїчним минулим своїх предків і знати правду про те, що і як «було колись в Україні».

                                                                                Завідуюча ДРБ-

                                                                                                   Янішевська Л. В.

        

В Чорногірській бібліотеці була проведена пізнавальна година на тему «Багатство у різноманітті». На даний захід було запрошено жителів села Чорногірка.

         Чорногірка - село багатонаціональне, в ньому проживають в мирі і злагоді переважно українці, потім за чисельністю – росіяни, цигани, молдовани, болгари, гагаузи. Селу майже 200 років, його заснували сім’ї з Чорногорії.

         Присутні розповідали про традиції, звичаї, побут, найпопулярніші страви, про те, як вони потрапили до Чорногірки. 

         Був також представлений матеріал М. М. Кулінець «Історія заснування і розвитку села Чорногірки».

         Захід пройшов в дружній, теплій атмосфері.

         Бібліотекар Чорногірської бібліотеки-

Саленко І. В.