Подвиг Ваш-це приклад для синiв

 22 вересня в Украiнi вiдзначають -День партизанськоi слави. Сьогоднi вшановують пам'ять про тих хто допомагав радянським воiнам захищати рiдний край вiд нiмецько фашистских загарбникiв. Це-свято людей сильных духом iз чистою совiстю, якi нешкодували життя для перемоги над ненавистним ворогом. Великоi Вiтчизняноi вiйни 1941-1945рокiв. Нехай День партизанськоi слави передается з поколiння в поколiння, надалi нехай зберiгае в наших сердцях, такi поняття ,як Батькiвщина, честь, обов'язок i пам'ять!!! Маринiвська сiльська бiблiотека.

Бібліотекар Маринівської бібліотеки – Черноус Світлана

Депортація українців у 1944 -1951рр

У вересні 2019 році виповнюється 75 років від початку депортації з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках українців - корінних мешканців цих регіонів.
Сотні тисяч українців було депортовано у примусовому, позасудовому порядку. Загалом, за офіційними даними у 1944-1946 роках. було переселено до СРСР 482,8 тисяч осіб.
У 1947 році залишки українського населення, біля 150 тис. осіб, з історичних українських земель у складі Польщі в рамках Акції «Вісла» було депортовано на північ та північний захід Польщі.
У наступні роки (до 1951-го) до УРСР з території Польщі було переселено ще близько 50 тисяч осіб.
Депортація супроводжувалася терором, репресіями, конфіскацією майна, встановленням режиму спецпоселень для депортованих українців, обмеженням їх політичних, соціальних, економічних і культурних прав. На збори давалося лише кілька годин, при цьому люди залишали на покинутих місцях практично усе своє надбане добро – житло, майно, землю, худобу. Важка далека дорога, і часто відкрите небо, розвалені хати і голодна біда чекали на них попереду. Тотальне виселення корінних українців зі споконвічних теренів за етнічною ознакою було ретельно сплановане і брутально здійснене комуністичними режимами Польщі та СРСР. Виселені з території Польщі українці знайшли свою другу домівку в різних регіонах України від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини. 159 сімей з села Устянове Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області в 1951 році були перевезені до села Маринове.
В загальноосвітній школі І-ІІІ с. Мариново були організовані хода та покладання квітів до пам’ятного знаку про примусово переселених українців з Польщі аби вшанувати їхню пам’ять. Заступник директора школи О.М. Вініговський розповів про умови, в яких відбувалася депортація. Вчителька молодших класів Н.І. Мельник прочитала власний вірш «Переселенці», який присвятила родині свого батька та всім депортованим українцям.
Пам’ятаймо про всіх, кого насильно вигнали з рідної землі!
Подяка тим, хто привітно прийняв переселенців!

Бібліотекар Маринівської бібліотеки – Черноус Світлана

Вулицями рідного села.

Дуже гарне і рідне серцю село Гуляївка - родинне місце моїх предків. (Розташоване на північному сході Березівщини, засноване у 1812 році).
Село моє невелике, нараховує лише сім вулиць. Але хочу розповісти лише про одну - Набережну. Адже саме там знаходиться будиночок, до якого я поспішала після школи, поспішаю і зараз по закінченню трудового днядомівка моїх батьків, де проживаю і я.
В дитинстві це була дуже гамірна вулиця, особливо влітку, коли до бабусів і дідусів з'їзджалися внуки з міста. І ми босоніж по гарячому піску і м'якому споришу поспішали до прохолодної води Тилігульського лиману. Сидячи на березі, я любила малювати краєвиди, спостерігаючи за друзями, які весело хлюпочуться у воді.
Так, саме тому, наша вулиця і має назву Набережна, адже з двору домівок видно, як блищить вода Тилігульського лиману ,по якій гордовито пропливають лебеді. Зранку чути шепіт комишу та скрекотіння "жаб'ячих концертів".
Люблю свою вулицю будь-якої пори року: навесні вона потопає у цвіту садків та квітів, восени - у золоті осіннього листя...
Звідки ця любов до свого села, до рідної домівки ? Мабуть родом із щасливого, безтурботного дитинства, привита батьками, зігріта лагідним сонячним промінням і людською теплотою.

     Бібліотекар Гуляївської бібліотеки  - Павленко А.П.

ВУЛИЦЯМИ РІДНОГО СЕЛА

Життєвий шлях людини починається із малої батьківщини - місця, де вона народилася та провела роки свого дитинства. Таким місцем для мене є моє село Демидове. Все тут рідне та знайоме. Милують очі природні пейзажі, які оточують село з усіх боків. Видніються безмежні поля пшениці, квітучі сади, пагорби та схили. Влітку вітер доносить до села духмяні пахощі степових трав.
На одній з вулиць, яка розташована на околиці села, знаходиться історична пам'ятка - зруйнований православний храм. Історія храму розпочинається із 1925 р., коли в грудні місяці одеським підрядником М. Сахаровим була укладена угода з радником М.М. Демидова Гаврилом Логіновим про будівництво в селі кам'яного храму "Нерукотворного образу". Прикраси для храму були привезені обозами з далекого Уралу.
Храм збирав дуже багато парафіян. Люди приїздили з усіх околиць, навіть з м. Анан'їва. При храмові була відкрита парафіяльна школа.
Храм був зруйнований при відступі радянських військ у 1941 році.
Йдучи вулицями рідного села, я часто думаю про те, що будинки дуже схожі на людей. У них своє життя, своя історія, своя доля. Скільки всього вони " побачили" на своєму віку.
Незалежно від пори року, моя мала батьківщина завжди прекрасна, мила і рідна серцю своїми неповторними місцями, добрими, привітними людьми та незабутніми спогадами.

Бібліотекар Демидівської бібліотеки –Фоміна Т.М.

СІЛЬСЬКА БІБЛІОТЕКА : ЧАС НОВИХ ПІДХОДІВ

         Бібліотека в селі – це платформа для культурного розвитку сільської громади.  Кредо сучасної сільської бібліотеки : «Бути корисними та затребуваними для своєї громади». Розуміючи реалії сьогодення, бібліотечні працівники сільських бібліотек   повинні бути готові до запровадження інформаційних технологій у бібліотечній сфері, які допомагають  якісно і в новій мірі задовольняти бібліотеки як центру  інформації , культури, освіти, спілкування та дозвілля, заклад культури, який можуть відвідувати всі громадяни незалежно від віку , статті, етнічного, соціального походження, трудової зайнятості, фізичних можливостей – зміна формату мислення  бібліотекарів. Задовольнити інформаційні потреби користувача, зробити доступною для нього інформацію – саме в цьому полягає одна з соціальних функцій бібліотеки.  6 вересня в централізованій бібліотечній системі пройшов районний  семінар для бібліотечних працівників. Відкрила семінар в.о. директора ЦБС – Н.М. Калашник.  Виступили:  провідний бібліограф І.О. Вольф з  темою «Новий формат діяльності  сучасної бібліотеки», провідний методист по роботі з дітьми – Л.М. Іщенко з темою «Впровадження послуг доступу до ресурсів та інформації.

Вирішувались організаційні питання, переведення бібліотечних фондів на УДК, проведення планових переобліків книжкового фонду.

В.о. директора ЦБС  - Н.М. Калашник