Звитяжний воїне!

Звертаюся до тебе!

Ти Батьківщини вірний захисник!

На полі бою, просто неба,

Одного дня з життя ти зник…

Був відданий ти свому краю,

І свій народ всім серцем ти любив,

Тобі багато, що сказати маю…

Як шкода, що так мало ти прожив…

Як шкода, що своїй коханій

Не встиг сказати , що любив,

як шкода, що до своєї мами

ти в гості рідко так ходив.

Як шкода, що твій син тепер

Без батька буде підростать,

І хоч він зна за що ти вмер,

Буде тебе він все ж чекать.

Як шкода твоїх побратимів.

Тебе вже встигли полюбить;

Живуть серед пекельних гримів

Й гадають, їм ще довго жить.

О воїне, ти вірний захисник

Стань охоронцем, ангелом небесним!

Захищай ти всіх від різних лих.

Про це ми просимо тебе всі, чесно.

Багато маю я тобі сказати…

Та зараз , певно, краще промовчати…

                                                 с. Виноградне

Мацько Катерина

*****

Україно, люба нене!

Ти вертаєшся до мене

Уві сні і на яву,

Я для тебе лиш живу!

Україно, мати рідна!

Нині застали тебе злидні!

Але, люба, ти не бійся,

Ти на щастя лиш надійся!

Серцем всім тебе люблю,

Неньку рідную мою!

Інших я не розумію,

Намагаюсь лиш дарма

Рідну пісню солов’я

Їм до серця прив’язати ;

Мені є що їм сказати.

Чути їм мене «не треба»,

Вони підуть просто неба

Тільки , щоб з тобою не бути;

Як справжнісенські «брути»

Ніж у спину легко встромлять

Й єдність братськую розломлять.

Лиш надії малий вогник

Сповіщає: «Співрозмовник

Зрозуміє ще колись

І кричатиме : «Молись,

Молись за землю нашу рідну!»

І захищатиме країну бідну».

Вогник цей щомить згасає,

Та людина й не згадає,

Як в садочку вона грає,

Будучи малою зовсім.

Не розуміючи і досі,

У зустрічного спитає:

«Чом Вкраїну хтось кохає?

Відповість той перехожий:

«А на що цей край вам схожий?

Небо синє, гай квітучий,

Колосок такий пахучий,

Промінь сонечка блискучий,

Що з Дніпром так виграє;

А як вітер з морем грає

Ти сидиш і споглядаєш!

А як квіти квітнуть всюди,

Хочеш дихать в повні груди!

Соловейко як співає,

Немов голос людський має!

А Карпати, Чорне море?

Їх не бачить справжнє горе!

Скільки гарного тут є!

Ну а мова так і ллє!

А літератури кращої

Де знайдеш окрім як нашої?

І Франко, і Шевченко,

Є в нас ще Ліна Костенко,

Є багато дуже цінних,

Може гірших, може ліпших.

Й на душі стає так добре,

Наше серденько хоробре,

Лине край свій захищати ,

Волю українцям дати!

Україну, любу мати,

Чом скажи нам не кохати?

«Це все є дурня вважаю,

Україну не кохаю!

Як любити шмат землі

Думаю, не зрозуміть мені!»

Україно, рідне земле,

Повертайся ти до мене,

Хочу бачить тебе в сні,

Хочу я віддать тобі

Душу всю свою хоробру,

Бо козацького я роду.

Ми – українці, цим пишаймось,

Думки власної не цураймось!

Ми команда, нас багато,

Разом ми – на не здолати!

                                                 с. Виноградне

Мацько Катерина