«Вічно живі»

         11 квітня відмічають міжнародний день визволення в’язнів концтаборів.

         Покоління, яке пройшло ці жахи уже давно ввійшли в небуття, а тим що залишились в живих ми низько вклоняємося.

         В Роздолянській бібліотеці пройшов захід урок-реквієм «Їм і дотепер сняться жахи».

         На захід запрошені діти війни: Левчук Галина Семенівна та Циганчук Лідія Володимирівна.

         У нас в селі ніхто не був полоненим, але зав. бібліотекою Зубович Н. М. розповіла присутнім про те, що дуже вразило її колись почуте від очевидця тих подій.

         Будучи студенткою Ананьївського с/г технікуму 77-78 років в м. Ананьїв Одеської області – вона разом зі студентками були на квартирі у однієї чудовій сім’ї Чифонова Івана та Чифонової Олени (нажаль по-батькові не пам’ятає).

         Вже пройшло майже 38 років, а те що ми почули – забути неможливо.

         На початку червня 1941 року Олена та Іван одружилися, а в перші дні війни пішли на фронт, Олена як медсестра, а Іван – солдатом.

         На фронті Чифонов Іван одержав важке поранення, до медсанбату його відвіз на санях собака-санітар. Да, саме собака-санітар. Були такі на фронті навчені собаки-санітарі (овчари).

         Ми, квартиранти, бачили, як щодня хазяїн дому набирав їжі і годував як домашніх так і бездомних собак. На що його дружина ставилась до цього з розумінням.

         А потім знову фронт і полон в німецько-фашистському концтаборі біля м. Освенціма в Польщі.

         То були справжні жахи.

         Знесилених кидали на купу, а потім палили в газових камерах. Що творилось на фронті, узнавали від нових полонених, німців уже погнали. Радість про почуте розпирала душі полонених в’язнів.

         Сили покидали і його, Івана Чифонова, адже полонених годували гнилою картоплею, бруквою, гичкою від буряка.

         І вже зовсім знесилений (по ньому уже топтались) напівмертвого віднесли на купу полонених таких-же, щоб спалити в газовій камері. Але доля розпорядилась інакше. 27 січня 1945 року в’язнів визволили радянські війська. Так Іван Чифонов потрапив до госпіталю. Після війни, покалічений (нога зовсім не згиналась) Іван та Олена зустрілись. Почали життя спочатку.

         Виховали двох дітей, мали онуків. Я не знаю чи живі вони – ці чудові люди, якщо живі нехай їм Бог дає ще більшого віку, а якщо вони там, повинні бути біля Бога.

         Гладенко Семен Лаврентійович загинув у Польщі, це батько Левчук Галини Семенівни, - дитини війни.

         Можливо і він приймав участь у визволенні концтабору Освенціма.

         Кравченко Світлана (зав. клубом) продовжила розповідь про концтабір, як готували повстання полонені (1944 року), як через достроковий виступ окремих груп повстання було жорстоко придушено фашистами.

         Хвилиною мовчання присутні пом’янули загиблих в’язнів.

         В бібліотеці з такою ж назвою організований перегляд літератури.

Зав. Роздолянською бібліотекою – Зубович Н. М.