«ЖИТИ ЗАВЖДИ В МИРІ»

         В нашому мальовничому куточку Одеської області , селі Роздол  крім українців, проживають росіяни, вірмени, молдовани, гагаузи , узбеки . таджики, німці. Наша держава гарантує гідне життя меншин. З цією метою була організована зустріч «Жити завжди в мирі» національних меншин працівниками культури. зав. бібліотекою Зубович Н. М. та зав. клубом Кравченко С. М. розповіли про національності людей нашого села.

         На початку 60-х років будувався великий комплекс республіканського значення «Вікторівська птахофабрика» Бракувало робочих рук, а там на запрошення з різних куточків тодішнього СРСР приїжджали  люди на заробітки.

         Так Лідія Циганчук разом з чоловіком Валерієм приїхала з Молдови, Липкацського району с. Крива – на заробітки, а потім у 1969 році зосталась назовсім. Тут  пустили свої коріння, виростили трьох синів, мають онуків, правнуків.

         Працювала на птахофабриці бригадиром Соколова Людмила – росіянка. Народилася  в Грузії м. Поті, переїхали її батьки в Роздол в 1967 році. Має доньок, внуків, правнука.

         Будучи юними, таджичка Ошурма Сафаргалі та українець Проценко Сергій, познайомились в Ростові на Дону, на будівництві  по комсомольським путівкам, одружились і приїхали в Роздол в 1982 році. Ошурма виховала сина і доньку. Працювала на фермі дояркою 22 роки. Згадує своїх родичів з Таджикистану, національне блюдо – плов і самбуса.

         Німкеня Корнєєва Олена та її дві сестри Галина та Катерина приїхали  разом з батьками з далекого Архангельська в 1957 році. Олена виховала четверо дітей, має внуків. Працювала дояркою на фермі разом з сестрою Галиною, а Катерина працювала пташницею. Катерина Рахманчук має трьох дітей, внуків. На разі працює листоношею, її дуже поважають люди.

         Пейзулаєв Заренбай разом з дружиною українкою Ніною приїхали в село Роздол з сонячного Узбекистану.

         Люди , якої б вони нації не були розуміють, що друга Батьківщина у них Україна. Вони знають українські звичаї, традиції, розмовляють українською, знають наших письменників, героїв.

         Їхні діти та онуки навчаються в українських школах та других закладах. Дорослі та їхні діти уміють поважати один одного та нас українців, а ми в свою чергу їх.

         Присутні мали змогу познайомитися з фотоальбомом «Історія мого села».

         Ще довго лунали спогади, душевні розмови. Наша держава піклується про кожного з нас, адже ми одна сім’я!».

Зав. бібліотекою – Н.М. Зубович

Зав. клубом  - С.М. Кравченко