Київська Русь і Афон: тисячоліття духовно-культурних зв’язків

У читальному залі районної бібліотеки пройшла вебподорож  «Київська Русь і Афон: тисячоліття духовно-культурних зв’язків », яку підготували і провели бібліотекарі відділу обслуговування.

Духовна історія України нерозривно пов’язана зі Святою горою Афон і її ченцями-подвижниками. Усі три українські лаври: Києво-Печерська, Почаївська та Святогорська, були засновані або за безпосередньої участі афонських монахів, або нашими пращурами, які принесли чернечу традицію і монастирський устав зі Святої гори у давні часи.

Про чернечий подвиг преп. Антонія Печерського, який двічі подвизався на Св. Афоні у ХІ ст. і двічі вертався на Русь, врешті заснувавши Печерську обитель у Києві, детально розповідає «Києво-Печерський Патерик». Втім, Антипа з міста Любеч на Чернігівщині, який символічно отримав чернече ім’я на честь єгипетського анахорета ІІІ ст., засновника чернецтва св. Антонія Великого, не був першим русичем, який прийшов на землю Афону. На Донеччині існує передання, що ще у VIII ст. до Хрещення Русі у період іконоборства священики і монахи, що шанували ікони, змушені були покинути Афон і через Крим дісталися берегів Сіверського Донця, де і заснували Успенську Святогірську Лавру. Згідно з іншою версією, монастир заснували афонські монахи, які залишали Візантію через незгоду з Флорентійською унією у 1439 році. Можна також припустити, що й сама назва «Святогірський монастир» була перенесена грецькими монахами з Афону і не пов’язана, на пряму, з гористим ландшафтом сіверсько-донецьких круч. Ця версія видається більш імовірною. Але першу версію побічно підтверджує те, що в житії преп. Афанасія – засновника Великої Лаври на Афоні у 963 році вже згадуються ченці з Русі. Та й майже у всіх афонських монастирях знаходяться свідчення з моменту їх заснування про служіння в них вихідців з Причорномор’я і Давньої Русі. 

Присутність слов’ян на Святій Горі у IX-X ст., крім всього іншого, підтверджують чудові пам’ятки давньослов’янської церковної писемності, написані на Афоні. Насамперед, це два найдавніших Євангелія глаголичного письма – Зографське і Маріїнське, а також написані кирилицею «Зографські листки».

 Цілком можна припустити, що чернеча традиція була відома на території Давньої Русі і Причорномор’я задовго до прийняття князем Володимиром християнства. Яскравим підтвердження цьому є Свято-Успенський монастир біля Бахчисараю, який, так само як і Святогорський на Сіверському Донці, був заснований афонськими монахами-шанувальниками ікон, що втекли з Візантії у VIII ст. Цей монастир знаходиться у живописній ущелині Маріам-Дере, що в перекладі з татарської означає «Ущелина Марії». Круті скелясті схили Маріам-Дере, що тонуть у зелені дерев, дуже нагадують Афон.

Історія виникнення третьої української лаври – Свято-Успенської Почаївської так само пов’язана з Афоном. За переданням, першим чернечим поселенням у цій місцевості став скит, що його на зламі XII-XIII ст. заснував чернець з Афонської Гори Мефодій. Цей скит і передував появі тут великого чернечого поселення. У подальшому, під час протистояння між православними та уніатами у XVII ст., завдяки активній підтримці афонських ченців Почаївська Лавра залишалася форпостом православ’я на західних теренах України. В бібліотеку Почаївської Лаври з Афону поставлялася вірозахисна література, яка під керівництвом ігумена Іова Почаївського переписувалася і поширювалася серед православних. Близько 1608 року на Афоні були написані два твори, спрямовані проти відомої книги єзуїта Петра Скарги «Про єдність Церкви». Їхніми авторами були ченці – Христофор та Феодул. В обох творах розповідається, що єпископ Львівський Гедеон надіслав патріарху Олександрійському Мелетію книгу Скарги, а той не володіючи польською, відправив її на Афон, аби ті, хто знає польську, переклали книгу і дали на неї відповідь. Зрозуміло, що перекладачами могли бути лише афонські монахи вихідці з українських земель Великого князівства Литовського, яких дуже тривожило протистояння між католиками і православними, що особливо набрало сили після укладення Берестейської унії у 1596 році. І вони не лише переклали книгу Скарги і написали свої трактати, але й звернулися до своїх земляків із листом, у якому радили бути смиренними, і тоді Господь подарує твердість духу.
          У 1602 році князь Костянтин Острозький з метою зробити Дерманський монастир «училищним у православній вірі» запросив афонського ченця Ісакія Борисковича стати його настоятелем. Згодом Іов Борецький, митрополит Київський і Галицький у 1621 році скликав собор, на якому вирішував питання, як зберегти та розповсюдити серед українського народу віру і догмати Східної Церкви.

Такі активні відносини тогочасного чернецтва з Афоном були б неможливі без чернечої громади русичів, що виникла ще за часів Великого князя Володимира. Історичні джерела стверджують, що монастир Богородиці Ксилургу, тобто, зроблений з дерева, було передано русичам за указом візантійського імператора Олексія Комнина 1080 року. Однак невдовзі він став затісний для прибулих з Русі ченців і тоді було вирішено надати більшу за розмірами спустілу афонську обитель. Зберігся акт, за яким русичам замість скиту Ксилургу було передано у 1169 році Солунський Свято-Пантелеймонів монастир. Так виник так званий Старий або, як ще його називають – Нагірний Русик, де вихідці з українських земель, а згодом і росіяни жили до кінця XVIII ст. Українці також до середини ХІХ ст. заселяли скит Чорний Вир болгарського Зографського монастиря, у якому подвизався, зокрема, український письменник і богослов, видатний полеміст Іван Вишенський. В цій же обителі були віднайдені Зографське Євангеліє, написане глаголицею, і «Зографські листки». У церкві скиту Чорний Вир один з приділів був присвячений Києво-Печерським угодникам.

На завершення заходу присутні мали змогу ознайомитись з книжковою виставкою «Великий дар - Хрещення» , на якій були представлені книжки про хрещення Київської Русі, православ'я в Україні та християнські святині.

Завідуюча відділом обслуговування Н. М. Петриця